Помітна віха передріздвяного календаря – сьогоднішнє свято Миколи Зимового (Весняного християни Східного обряду відзначають 22 травня).
Миколай був єпископом у м.Мирі (Лікія; Туреччина) у ІV столітті.
За житієм, він народився у християнській сім’ї і ще з раннього дитинства вирізнявся особливою побожністю, а священиком став у 19 років. Ще за життя був відомий тим, що примирював ворогів, захищав невинно засуджених, усіляко допомагав знедоленим. Від покоління до покоління переказували, що за свої добрі справи святий по смерті отримав від Бога дар постійно невидимо перебувати серед людей, чинити справедливість і допомагати в біді. Здавна цього святого шанують як чудотворця. Його мощі з 1047 року й донині почивають у італійському місті Барі, куди потрапили після турецького завоювання Лікії.
На українські землі шанування святителя Миколая прийшло разом з християнством і набуло значного поширення. Наприклад, тільки у Києві були відомі як чудотворні кілька ікон святого. Найвідоміші і найдавніші з них – образ Миколая Мокрого у Софії Київській, образи Миколая Доброго, Миколая Притиска та Миколая Набережного у парафіяльних Микільських церквах Подолу. Відомо, що святого особливо шанували запорозькі козаки.
Своїм найпершим помічником святителя Миколая вважають мореплавці і взагалі мандрівники.
Свято святого Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. Дітлахи знали, що у ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай спускається з неба і залишає усім слухняним діткам під подушкою подарунки. А неслухам – різочки. Втім, цього майже ніколи не трапляється.
На Зимового Миколая було заведено працювати на користь інших, особливо бідних і сиріт, але нічого не робити для себе. Того дня починали готуватися до Різдва.
Під цю пору зима вже остаточно бере свої права. «Миколай бородою трусе, – говорить відоме прислів’я, – дорогу стеле».