Вона бажає жити біля моря, мріє побувати в одному з найромантичніших міст світу, а щасливою почувається в маленькому селі, де народилась її мама. Про це інколи й думає у своєму «володінні», в якому – більше 10 тисяч справ. Найстарішому ж документу – майже 75 років. Усе це як зіницю ока й оберігає архіваріус апеляційного суду Наталія Юхимець.
– Пані Наталіє, а у Вас є сімейна реліквія?
– Так. Бабусине Євангеліє. Йому – 120 років. Завдяки цій книзі я взяла в руки Біблію.
– Як на Вас вплинуло Святе Письмо?
– Докорінно змінило моє життя. Я поборола відчай, почала більше прислухатися до думки своїх дітей. Бог відвернув мене від багатьох непотрібних вчинків: після загибелі доньки життя перетворилося на пекло.
– Ваша найбільша гордість?
– Діти, онуки. Син займається тим, про що і мріяв. Донька – ще в пошуку, а онуки – це взагалі щось неперевершене. Їх у мене – двоє: дівчинка і хлопчик. Народилися в один день – 1 жовтня. Правда, з різницею у шість років. До речі, я бачила, як народжується моя онучка Катя. Ті емоції словами не описати.
– Якому подарунку Ви зрадієте, як дитина?
– Квитку до Парижа. Я мрію побувати в цьому романтичному місті. Син пообіцяв подарувати мені цю подорож. У юності ми з подружками ворожили. В минулому житті я була французьким механіком. Не знаю чому, але мене завжди туди тягне. Вабить, як додому. Надіюсь, що моя мрія здійсниться.
Прес-служба ВАС