У дитинстві він був непосидючим хлопчиком. Лижі, хокей, риболовля… А без футболу й досі не уявляє свого життя. Каже, що дружить із м’ячем, скільки себе пам’ятає. Тепер, правда, грає рідше: двічі на місяць. А ще любить прогулянки: чи не щоранку долає майже 5 кілометрів. Зумисне йде на роботу довгою дорогою, подалі від метушливих вулиць. Але тиждень тому його чітко спланований життєвий маршрут круто змінився… Це все про нещодавно обраного голову апеляційного суду Сергія Медвецького.
– Сергію Костянтиновичу, що для Вас – нова посада?
– Несподіванка.
– Може, подарунок долі?
– Можливо, але до нього я не був готовий. Якщо ж серйозно, то посада голови – це насамперед відповідальність перед колективом суду і перед собою.
– Чим пахне Ваше дитинство?
– Книгами. Я читав запоєм. Вдома була велика бібліотека. Майже півтисячі книг. Найбільше подобалися історичні романи і повісті.
– Що читаєте зараз?
– «Інформатор» Джона Ґрішема. Детектив про американського суддю.
– Опишіть себе одним словом.
– Комунікабельний. Принаймні так кажуть мої друзі.
– Скільки їх у Вас?
– Чимало. З багатьма дружу ще з юності. Разом – і в горі, і в радості. Часто збираємося. З деякими граємо футбол. До речі, коли я був стажистом судді, то грав у районній команді. Ми свого часу перемогли у першій лізі чемпіонату області.
– Тоді – нових перемог!
Прес-служба Вінницького апеляційного суду