У вівторок, 30 жовтня, у ДонНУ імені В. Стуса відбулася творча зустріч із поетесою Ією Ківою. Пані Ія народилася у Донецьку в 1984 році. Філологічну освіту здобула в Донецькому національному університеті Імені В. Стуса. З літа 2014 року живе в Києві. Вона пише вірші та займається перекладами.
Авторка збірки «Подальше от рая» зачитала кілька віршів, а також зробила короткий аналіз поезії для студентів та викладачів.
Збірка «Подальше от рая» містить вірші російською та українською мовами, написані в 2014-2018 рр. У центрі уваги авторки – теми пам´яті, війни, насильства, травматичного досвіду, пошуку ідентичності, кордонів.
За словами Ії Ківи, вірші збірки «Подальше от рая» — здебільшого верлібри, часто з виразною сюжетною, оповідною основою, на яку вже «нарощено» метафорику, асоціації, мовні «зсуви». Поміж вузлових елементів книжки – взаємосплетені мотиви історії та пам’яті. Минуле та його рефлексії постають у назвах вулиць, в іменах, у снах, у розмовах, у стереотипах. І нерідко це не найприємніше минуле, пов’язане з трагічними перехрестями «великої» та «малої» історії.
Завідувачка кафедри журналістики Олена Тараненко розповідає про Ію Ківу та її поезію:
Поезія Ії Ківи – цікава, абсолютно особлива. Кожен, хто знайомий із її творчістю, погодиться із моїми словами. Виникає дуже цікаве та незвичне враження: чи це є поезія в чистому вигляді, чи це глибинна поезія у не завжди поетичному вигляді, чи це інший рівень «виговорювання» душі – щирий і болісний. Читати цю поезію боляче, а як писати – навіть не уявляю. Моє перше враження під час прочитання: лірична героїня, яка уособлюється у кожному тексті, – не просто є старшою за мене, вона є набагато дорослішою, ніби особа без віку з усіма стражданнями. Лірична героїня у творах – не лише жінка, відчувається й образ чоловіка.
Поетеса поділилася думками про війну:
У нас зараз конкретна війна – з жертвами, потерпілими, активні бойові дії. І все, що раніше робила радянська влада за часів Другої світової війни, зробила сьогодні її такою тривалою. Зараз все по-іншому, тому необхідно людям переосмислити своє життя. Коли я жила у Донецьку, то мої знайомі, які були в той час на Майдані, мені розповідали, що війна буде, але ми цього не розуміли та не могли уявити, що це може статися саме з тобою. Якоюсь частиною себе я досі це не усвідомила. Це певний супротив, намагаєшся від себе ніби відбити м’яч. Зараз політики намагаються дати раду із мовою, але як? Без чіткого плану дій неможливо здійснити певну мету, а також без фінансування, тому над цим ще потрібно працювати. Мені здається, що українську мову потрібно спершу запровадити в усіх університетах.
Довідка. Поетеса стала лауреатом різних міжнародних та українських фестивалів і конкурсів: премії ім. Юрія Каплана (2013), лонг-лист премій «Белла» (2014), «Дебют» (2015, поезія), шорт-лист перекладацької премії Metaphora (2018). Брала участь у фестивалі «Київські Лаври», «Книжковому Арсеналі», Форумі видавців у Львові, Сєвєродонецькій книжковій толоці та інших заходах та колобораціях.
Наталя Притуляк