Загалом у фондосховищі музею – 145 ікон темперного живопису і 47 – образів, писаних на полотні. Презентована нині у ході проекту «Ікона місяця. Пам’ятка з фондосховища» ікона писана на полотні, але ще потребує реставрації. Вона підтверджує, які ще скарби зібрані у фондосховищах – і не виставляються, бо катастрофічно не вистачає місця в експозиції. Свої виставки музей взагалі робить у коридорах закладу. А 27 серпня голова Волинської обласної ради Ігор Палиця підписав розпорядження про вилучення у Волинського краєзнавчого музею (чиїм підрозділом є Музей ікони) будиночка під фондосховища та реставраційну майстерню, які були виділені ще за головування у Волинській ОДА покійного вже Бориса Клімчука. Тому і надалі, якщо питання все ж не вирішиться на користь культури, духовні скарби Волині перебуватимуть у тісному фондосховищі музею.
Образ, який експонується, знаходився у храмі Покрови Богородиці у селі Дубечне Старовижівського району. Це ікона «Різдво Богородиці», початок ХХ століття. Виставляється взагалі вперше. Різдво Богородиці – одне з дванадесятих православних свят, яке церква відзначає 21 вересня. Подія не описана у Новому Заповіті. Про неї найдетальніше повідомляють древні апокрифи: «Протоєвангеліє» чи «Книга Іакова» та «Псевдоєвангеліє Матвія».Ікони цієї тематики сповнені особливої урочистості і людської теплоти. Народження у безплідних батьків Іоакима й Анни дитини, котра мала стати матір’ю Бога, є приводом до особливої радості. Ікона з Дубечного є копією невідомого автора народної традиції з мозаїки «Різдво Богородиці» 1848 р. художника Т. Неффа (1805 – 1875). (Тімолеон фон Нефф – німець балтійського походження, був визначним живописцем ХІХ ст., придворним художником російського імператора Миколи І, автором фресок, переведених у мозаїку, в Ісакієвському соборі Санкт-Петербурга.)
Ікона «Різдво Богородиці» виконана у реалістичному академічному стилі, відзначається нетиповими для сакрального живопису елементами. Відсутні традиційні символічні зображення деталей інтер’єру, їх замінює масивна завіса та малюнок профілів декору стіни. Над головами Святих Іоакима й Анни немає німбів, ледь помітний він лише над дитям. Автор акцентує увагу, у ємності фігур, у першу чергу, на реалістичному трактуванні постатей, об драпірувань одягу. Лише окремі деталі передають картину тогочасного життя, це елементи вбрання жінок – намітка на голові повитухи, “лейбик” (різновид народного одягу українців – безрукавка) поверх сорочки.
Наталія МАЛІМОН