Стоунхендж досліджено вздовж і впоперек, але як і раніше він таїть в собі багато нерозгаданих таємниць. Тепер вчені наблизилися до розгадки його походження.
Стаття, опублікована в журналі Antiquity, докорінно змінює уявлення вчених про те, як предки доставляли багатотонні камені для будівництва цього мегалітичного комплексу, передає Бі-бі-сі.
Ще в 1920-х роках британський геолог Герберт Томас припустив, що так звані блакитні камені Стоунхенджа були видобуті у валлійському графстві Пембрукшира в скельних утворах Карн Менін, Карн Алв і Керріг Маршогіон.
Близько 80 років ця теорія ніким не спростовувалася. Тепер же, завдяки новітнім методам мікроскопії, вчені змогли перевірити роботу Томаса. На їхню думку, він опирав свої висновки на помилкові дані.
З'ясувалося, що у виборі графства Томас не помилився, але камені Стоунхенджа походять не з тих скелястих утворень, про які він тоді говорив, а з тих, що на північ (а саме Крейг-Рос-і-Фелін і Карн Годог).
Керівники новітнього дослідження – Роб Іксер з Університету Лестера і Річард Бевінс з Національного музею Уельсу – ще в 2011 році виявили стародавню каменоломню в Крейг-Рос-і-Фелін. Судячи з усього, вона і подарувала блакитні камені Стоунхенджа.
Зрозумівши походження каменів, вчені на цьому не зупинилися. Вони стверджують, що шлях каменів пролягав не по морю, як вважав Томас, а по суші і річках.
Для переміщення каменів стародавні люди використовували тяглових тварин і колоди, що перекочуються (колесо тоді ще не було винайдено), щоб доставити камені в район сучасного міста Монмоу. Після чого вони, ймовірно, сплавляли камені по річках Северн або Ейвон.
Те, як стародавні люди, не маючи сучасної техніки, могли добути, перевезти на далеку відстань і встановити такі важкі брили, – питання, порівняне з загадкою спорудження єгипетських пірамід і статуй на острові Паски.
Сарсени, найбільші брили Стоунхенжда, важать до 25 тонн. Блакитні камені ж значно легше – до 5 тонн. Правда, навряд чи це було великою втіхою для тих, хто тягнув їх на собі сотні кілометрів.
Достеменно невідомо, як саме їх могли транспортувати. Пару років тому був проведений экперимент – інсценування того, як можна було б пересунути камінь вагою в тонну.
Виявилося, що для того, щоб тягнути брилу такого розміру зі швидкістю приблизно 1,5 км/год на колодах, що перекочуються, потрібно всього 10 осіб. Втім, все це залишається лише гіпотезою. І далеко не всім вона здається переконливою.
Про істинне призначення Стоунхенжда вчені гадають досі: місце для релігійних ритуалів? Або поховань? Або це візуалізація будови світу? А може бути, це результат масштабного тімбілдінгу? Хтось навіть вірить в те, що Стоунхендж служив майданчиком для зв'язку людей з інопланетянами. І це не єдина божевільна теорія про "істину сутність" Стоунхенжда.
Головне питання, яке бентежить "невіруючих в Стоунхендж": чи завжди брили були розташовані так, як зараз? Або їх встановили вже в XX столітті самі археологи під прикриттям реставрації комплексу?
Згідно з даними археологів, мегалітичний комплекс споруджували 3000-2500 роках до н. е. Проте це не заважає існуванню теорії про те, що його побудували якісь велетні, які жили на Землі до Всесвітнього потопу.
В ході реставраційних робіт у 1900-1960 роках, камені Стоунхенжда були укріплені бетоном, який явно видно і досі. Саме це люблять наводити як доказ його фіктивності. На думку конспірологів, Стоунхендж існує не більше століття. А створений він був з метою збільшення туристичного потоку, а також зміцнення британської національної гордості.
Навряд чи ті камені комплексу, які дійшли до наших днів, стоять зараз саме так, як розташовувалися кілька тисяч років тому. Їх переставляли, вони падали через власну вагу і руйнування.
Але що можна сказати точно – це те, що Стоунхендж існував задовго до початку реставраційних робіт на початку XX століття. Досить хоча б поглянути на численні зображення древнього комплексу, які зустрічаються протягом багатьох століть.