«Особисто для мене книжка Катерини Калитко "Земля Загублених, або Маленькі страшні казки", що побачила світ у львівському "Видавництві Старого Лева", стала не лише дивовижним, але й зовсім непередбачуваним досвідом прочитання».
Про це у своїй статті для ВВС-Україна пише український філософ та письменник Тарас Лютий.
«Зачудовує не тільки сама стилістика, слово чи характерна ритміка, але й компонування тексту. Зачитуючись, насамперед очікуватимеш, що матимеш справу зі звичною монолітною канвою роману.
Та зненацька пересвідчуєшся: абриси твору нагадують тобі специфічний архіпелаг фрагментів, об'єднаних аж ніяк не лінійною фабулою, а передовсім якимось недосяжним "мерехтливим кодом", яким оповідь вишиковується у дещо незвичне, на кшталт ризоми», – пише філософ.