В селі Снітків Вінницької області лише 650 мешканців. Ще кілька років тому звідси масово виїжджала молодь, але й тим, хто залишився, роботи бракувало. Та за останні 2-3 роки Снітків перетворився на потужний осередок ягідного та фруктового виробництва, залучив кошти на будівництво водогону, дитячого садка, створив понад 200 робочих місць. Селяни не чекають, доки хтось їм допоможе: самі забезпечують собі гідні умови праці й шукають шляхи розвитку. Вони будують маленьку Європу, де можуть реалізуватися завдяки власній працьовитості й креативності. Вивчивши досвід цього невеличкого села, ми підсумували всі кроки громади на шляху до успіху.
Як виникла ідея ягідництва
Село Снітків широковідоме завдяки «Долині ірисів». На 13 гектарах на межі Барського і Муровано-Куриловецького районів щороку зацвітає безкрає поле жовтих «півників», саме так їх називають у народі. Та навіть створення ботанічного заказника на цій території не дало бажаного розвитку. Люди так само не мали роботи, інфраструктура не розвивалася. Місцева громада зрозуміла: настала вирішальна мить, далі шлях має бути лише вперед.
Потрібні були докорінні зміни, що створили б умови для розвитку аграрного виробництва. Але з чого почати? Снітківська громада почала зі стратегії. Провели глибокий аналіз потенціалу території, її ресурсів, з'ясували, чого хочуть досягти.
Перший висновок селян був простий: земля і люди – основний ресурс. Потрібно було змусити землю працювати, й працювати так, щоб роботи вистачало всім.
Тутешні села завжди славилися садами, земля давала щедрі врожаї. Проте здаючи землю в оренду під вирощування зернових, село не отримало б достатньої кількості робочих місць. Технології великих агрохолдингів із застосуванням сучасної широкозахватної техніки та високою продуктивністю мають зворотній бік: мало зайнятих людей на гектар.
Водночас селяни розуміли: земельні наділи під старими садами потрібно омолоджувати. Розповідає Віктор Ольшевський, сільський голова Сніткова:
«Проблема зайнятості була основою пошуку нашою громадою тієї ідеї, яка б змінила ситуацію. Розробка стратегії на підставі аналізу вивела нас на те, що вирощування ягід і фруктів, окрім працевлаштування селян, підвищить рентабельність кожного гектара. Візьмімо чисту математику: прибутковість одного гектара пшениці за максимального врожаю 10 тонн – це близько 30 тисяч гривень. Тоді як прибутковість тієї ж полуниці за врожайності 10 тонн з гектара, навіть за мінімальної оптової ціни в 10 гривень за кілограм, вже 100 тисяч гривень. Це показник. До того ж, у виробництві зернових на гектарі працює один тракторист та один комбайнер. Натомість, у виробництві сортових ягід на одному гектарі буде задіяно щонайменше 20-30 людей, звідси й можливості для розвитку», – пояснив голова.
Так у селі виникла ідея фруктового виробництва. Сергій Українець одним з перших заснував тут фермерське господарство. «Що ми насамперед зробили – на власному прикладі довели, що на землі можна працювати, не обов’язково здавати її в оренду. Ми посадили яблуні, малину, суницю. Людям без оплати роздали якісний посадковий матеріал, наші агрономи дали майстер-клас з висаджування й догляду за рослинами. Цього року люди збиратимуть перший врожай і ми закуповуватимемо в них ці ягоди», – каже Сергій Українець, керівник «Тріада МК».
Попри колосальні можливості та сільськогосподарський потенціал, Україна не може позбутися іміджу сировинної бази. Досі кажуть, Європі ми потрібні суто як постачальники сировини. Хоча насправді «Угода про асоціацію та вільну торгівлю з Євросоюзом» дає широкі можливості саме виробникам переробної продукції з великою доданою вартістю. Вирощування фруктів та ягід, їхня обробка та експорт можуть бути перспективним інструментом для розвитку села. Адже, по-перше, на світових ринках цей товар у дефіциті. По-друге, він стимулює розвиток малих підприємств з великою кількістю робочих місць. Так формується не лише європейська економіка, а й європейські цінності.
У Сніткові, приміром, важливо було не просто налагодити вирощування ягід, а й піти далі – створити переробне підприємство, додає інвестор. Тож у Вінниці розпочали будівництво комбінату з замороження та виробництва соків. А цьогоріч планують закласти лінію з виготовлення джемів.
«Людям вирощування ягід дає змогу заробляти. Ми скуповуємо в них цю ягоду і переробляємо для подальшого продажу в супермаркетах чи на експорт. За 4 роки ми висадили яблучні сади, ягідники, а цього року ще й чимало вишень. І все це на невеликих ділянках, близько 200 га», – розповідає Сергій Українець.
Важливо було не просто задіяти людей під час збирання врожаю, а зробити зайнятість стабільною. Адже вирощування ягід – сезонна робота. Висаджування нових сортів і чітке планування аграрного виробництва розставило все на свої місця. Продовжує ділитися досвідом агроном «Тріада МК» Олександр Буга: «У травні ми починаємо збирати полуницю, потім переходимо на літню малину, далі – на осінню, з осінньої малини – на збирання яблук. Відтак починаємо обрізування, а тоді в січні – місяць відпочинку, коли здійснюємо планування. Дивимося, які маємо матеріали, засоби захисту, що потрібно докупити. Потім у нас знову 11 місяців роботи і її обсяг постійно більшає. Дерева підростають, тож щороку нам потрібно ще більше садівників. Якщо в перший рік їх працювало 10-12, наступного – вже 20-30. Цьогоріч кількість зайнятих людей знову зросте».
Як наслідок, збирати ягоди на угіддя господарства приїжджають з усієї округи, а роботи вистачає не лише в сезон, а й продовж року.
Такі зміни в маленькому селі й справді наближують Україну до Європи. З економічної точки зору на глобальних ринках важливо працювати постійно, щоб кожної пори року мати продукцію на продаж. До того ж, це привчає українців економити час і бути максимально ефективними у плануванні. Адже, якщо прагнеш європейського добробуту, не можна втрачати дорогоцінних днів і тижнів.
Скільки дає ягідний бізнес
Повертаючись до розмови про село, важливо сказати: землі було достатньо і в полі, і на кожному подвір’ї. Тож селяни охоче сприйняли ідею з ягідництвом. Нині у Сніткові ягідною справою займається чи не кожен мешканець.
Володимир Ревуцький працював у школі вчителем української мови. Чоловік захоплюється історією місцевих поселень. Навіть написав книжку про Снітків. Каже, найскладніші були роки на межі двотисячних: тоді можливості заробити майже не було. Нині чоловік на пенсії, але сповнений ентузіазму.
«Сьогодні кожна людина сама відповідає за життя – власне та своєї родини. В умовах села пенсіонер робить фактично те, що робив завжди: щось вирощує на землі. А тут прийшли люди, які сказали, що можна зробити ось так, що це – для вас, ви посадите цей кущик, доглянете його, зберете врожай і зможете цим врожаєм розпоряджатися. Я щодня встаю о шостій годині й обходжу обійстя. Мені приємно спостерігати, як наливається ягода». Під час розмови Володимир Артемович зриває перші ягоди, куштує їх. «Вони ще мають тиждень достигати», – зазначає господар.
Далі розповідає: вже зараз видно результат. Натомість, коли починали справу, не всі односельці вірили в успіх. На його думку, важливо не втрачати надії, використовувати будь-яку можливість покращити життя й переконувати в цьому інших. «Коли цей врожай буде зібрано, було б добре, якби результат побачили ті, хто був налаштований скептично», – каже Володимир Ревуцький.
На сусідній вулиці Сніткова господарює Анатолій Павлюк. Чоловік тримає корів, свиней, кролів, курей, качок, ще й має пасіку. На городі ж тепер, крім звичних овочів, росте малина. Роботи стільки, що мусить шукати працівників: «У нас зараз немає кого просити, щоб допомогли малину збирати: всі працюють як не в городі, то в саду. Доводиться з інших сіл людей шукати».
Анатолій має двох синів. Старший працює з батьком. На ягідних полях помітив крапельну систему зрошування, тож вирішив запровадити її в своєму саду. Молодший син навчається на агронома. Обидва й не думають залишати село, переконує батько. Мовляв, роботи тут вдосталь, а заробіток не гірший, як у місті. Власне господарство і підробіток на полях дають родині до двохсот тисяч гривень щороку. «У Києві штукатур заробляє 5 тисяч гривень на місяць. Мій син тут, працюючи від восьмої ранку до п’ятої вечора, теж має 5-6 тисяч. Тож і тут можна заробляти», – каже Анатолій Павлюк.
Що змінилося в селі
Вивести ягідну справу на високий рівень у селі допомогло проведення водогону. Такі інфраструктурні перетворення було визначено тією ж стратегією розвитку. Вона передбачала підвищення рівня життя селян до рівня міських мешканців. Це означало як зростання заробітків, так і покращення побутових умов. Тож щойно прибутки збільшилися, було вирішено питання будівництва водогону.
«Прийшла нова культура виробництва на поле. Вона сформувала й нову культуру виробництва у малих селянських господарствах. А також – соціальні проекти від інвестора. Приміром, надання посадкового матеріалу, навчання технологій агровиробництва, що зрештою стало основою того кластера, за допомогою якого нині розвивається все село. Завдяки крапельному зрошуванню люди вирощують малину та інші ягоди», – пояснює сільський голова Віктор Ольшевський.
За мізерного бюджету сільради в 300 тисяч гривень маленький Снітків зміг залучити 1,8 мільйона гривень на будівництво водогону. Труднощі виникли ще й через те, що за умовами програми, населений пункт мав налічувати щонайменше тисячу мешканців, а в селі живе лише шістсот п’ятдесят.
«Нам вдалося переконати комісію, люди зрозуміли, що ми можемо залучити кошти, використавши певні інструменти. Завдяки фонду DESPRO, нині ми маємо водогін. Його збудували за вісім місяців і ввели в експлуатацію 2016 року. Сьогодні створено комунальне підприємство, що надає послуги водопостачання. Усе це позитивно вплинуло на ситуацію в селі. Подорожчали помешкання, люди їдуть сюди, бо є робота й гарні побутові умови. А нещодавно в селі збудували дитсадок, адже кількість дітей теж зростає», – підсумовує сільський голова.
Так, ягідна справа перетворилася на успішний сільський бізнес. За останні роки в маленькому Сніткові створили понад 200 робочих місць, а кожен ще й сам займається підприємництвом. Тут кажуть, що йдуть європейським шляхом розвитку: не керують іншими, а працюють самі, забезпечують робочі місця.
Вирощування ягід та садівництво, органічне сільське господарство розвиває малий аграрний бізнес. Завдяки такому бізнесу Україна зміцнює зв’язки з Європою, перетворюється на країну, де кожен громадянин, навіть у маленькому селі, має можливості для самореалізації.