У справі № 802 /139/17-а за позовом фізичної особи до ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, з приводу сплати орендної плати за землю, Вінницький апеляційний адміністративний суд захистив орендаря від неправомірних дій фіскалів.
Обов’язок щомісячної сплати орендної плати за землю стосується платників податків, які не є фізичними особами та самостійно подають податкові деклараціі, водночас фізичні особи – орендарі земельних ділянок не повинні подавати податкові декларації, оскільки положення статті 287 ПК України в частині щомісячної сплати податку, на них не розповсюджуються.
Якщо ж податкову вимогу сформовано на суму неузгодженого податкового зобов’язання, у податкового органу відсутні правові підстави для стягнення такого зобов’язання.
У цій справі позивач є орендарем земельних ділянок та платником відповідних податків. За договором оренди цільове призначення орендованих ним земельних ділянок – ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У свою чергу, фіскальна служба винесла позивачу податкове повідомлення-рішення, яким визначила податкове зобов’язання з орендної плати за землю. Наступним етапом стало формування та направлення на адресу орендаря податкової вимоги, з якою він не погодився та оскаржив в судовому порядку, зазначивши про її протиправність з двох підстав: неправильно обрахованої орендної плати та порушення податківцями процедури направлення податкового повідомлення-рішення.
Суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення суду першої інстанції та визнав протиправною і скасував податкову вимогу з огляду на наступне.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. При визначенні розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації. Водночас такий коефіцієнт залежить від категорії земельної ділянки.
Оскільки цільове призначення орендованих позивачем земельних ділянок – ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то такі землі є землями сільськогосподарського призначення і при обрахунку орендної плати до них застосовується відповідний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки. Проте, як встановив суд, податковий орган застосував коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки, як за користування земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, в результаті чого нарахував орендної плати – 347 881,24 грн., тоді як потрібно було нарахувати – 233 240,32 грн.
Також суд дійшов висновку, що до обов’язку позивача не належить подання податкової декларації по платі за землю, адже він є фізичною особою, а положення статті 287 ПК України в частині щомісячної сплати податку на нього не розповсюджуються.
Щодо порушення процедури направлення податкового повідомлення-рішення, суд встановив, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу містить лише дату подання до поштового відділення (або дату надіслання) податкового повідомлення-рішення, однак не містить дату його вручення.
Тому колегія суддів прийняла рішення про те, що податкова вимога підлягає скасуванню, оскільки сформована на суму неузгодженого грошового зобов’язання, а оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в сумі 114 640, 92 грн..
За інформацією: прес-служба Вінницького апеляційного адміністративного суду