7 квітня 1827 року англійський фармацевт Джон Вокер винайшов сірники. Головки в сірниках складалися із суміші сульфіду сурми, бертолетової солі і гуміарабіку – в'язкої речовини, яку виділяє акація (її ще називають камедь). При терті сірника по наждачному паперові або іншій шорсткій поверхні його головка легко запалювалась.
Сірники Вокера, згорівши, залишали димку неприємного сірчаного газу, розсипали навколо при загорянні хмари іскор. Їх довжина була 90 см.
Ні слави, ні багатства сірники Вокеру не принесли. Патентувати свій винахід він не захотів. Підприємець Семюель Джонс оцінив ринкову вартість винаходу. Він назвав сірники "люциферчики" і став продавати їх тонами – вони користувалися попитом. Упаковували їх в олов'яні пенали по 100 штук.
Пізніше, 1890 року 19-річний хімік Шарль Соріано став винахідником фосфорних сірників. Вони легко запалювалися при терті по будь-якій поверхні. Недолік цих сірників – отруйний білий фосфор. Пізніше вирішили використовувати замість білого червоний фосфор. Сірники почали запалюватися від тертя по спеціальній поверхні.
Довідка. 1853 року з'явилися безпечні, або шведські, сірники, якими ми користуємося і сьогодні. Вони не шкодили здоров'ю, легко запалювалися і практично не самозаймалися. Вони стали популярними у всьому світі.