Мешканці прикордонних з Молдовою сіл Вінниччини виживають значною мірою завдяки сусідній країні. Наприклад, з Цекинівки Ямпільського району за кордон – до молдовського міста Сороки сотні людей їдуть, щоб працювати різноробочими, бухгалтерами та охоронниками. Але вже більше місяця перетнути рубіж українці не можуть – не працює паромна переправа через Дністер закриті через те, що ріка замерзла.
Найближчий пункт пропуску – через 75 кілометрів – у Могилеві-Подільському. Дістатися туди рейсовим автобусом непросто – в село він курсує дуже рідко, а на авто – дорого. Тому більшість селян зимують на Батьківщині.
Світлана Шевчук уже понад 10 років в Сороках працює перукарем. На час сильних холодів відпросилась у начальства.
Добре, що наш роботодавець розуміє. Роботи тут немає, а там хоч якась є. А так уже півтора місяці вдома сидимо, – каже Світлана Шевчук.
У вимушеній відпустці і 65-річний Леонід Венгер, чекає, поки відкриється переправа. Каже, що працює легально. Тамтешнє керівництво українців поважає і на зарплаті їм не економить:
Я отримую по 4-5 тисяч лей на місяць, а це – приблизно 12 тисяч гривень. Такої зарплати у нас я ніде не знайду – навіть міряти не можу.
Колись було простіше, – стверджує сільський голова Ірина Рачковська. Взимку українці і молдовани ходили одне до одного до через кригу. Однак потім прикордонники заборонили перетинати Дністер пішки. Тепер багато селян на зиму залишаються в Сороках – там наші кадри цінують.
І бухгалтерами працюють, і в лікарнях, будівельників багато, дітей виховують, охороняють циганам будинки. А проблема непрацюючих переправ – не тільки українська. У Молдові високі ціни на продукти і побутову техніку. Тому сусіди часто докуповуються на наших ринках, – говорить Ірина Рачковська.
Як взимку переправляти людей і машини через Дністер, обидві країни міркують вже роками, але безрезультатно. Відповідь знають самі селяни. Кажуть, достатньо спорудити міст.