У найлютіші морози він молодцювато ходить без шапки, а зануритися в крижану купіль для нього – простіше простого. Так само, як сісти на шпагат або підтягнутися 20 разів на перекладині. За це його називають відчайдухом і диваком. Але є й такі, які слів не добирають. Та зважати на закиди слабкодухих – не в його правилах. Його принцип – йти своєю дорогою, мріяти, трудитися і завжди бути в бездоганній формі. І не лише фізичній. Мова – про суддю Апеляційного суду Вінницької області Віктора Нікушина.
…Йому – 6. Від 3 чарочок шампанського, випитого на дядьковому весіллі, почувається дуже кепсько. Тоді хлопчик дав собі обіцянку ніколи в житті не вживати спиртного.
…Йому – 8. Він – худенький, хворобливий. Далося взнаки запалення легень, яке підчепив ще немовлям. Тож кволий Вітя став своєрідною мішенню для сусідських хлопчаків. Ті частенько всипали йому березової каші. Дати ж здачі кривдникам не було сили.
Сиджу під хатою, плачу. Аж тут нагодився мій дядько з Миколаєва, – згадує суддя. – Втер мені сльози і каже: «Не плач. Я тобі допоможу». І дотримав слова: подарував мені своєрідну «вудочку» – дві книжки про гантельну гімнастику.
…Йому ¬– 10. Школяр перечитав спортивну літературу вздовж і впоперек, а потім сам, за 10 карбованців, які батьки дали йому на екскурсію до Києва, купив кілограмові гантелі та почав уперто займатися. Захопився і футболом.
…Йому – 15. Результат наполегливого тренування не забарився: хлопець став одним із найкращих бігунів школи. Згодом прудкі ноги допомогли йому вирости і в очах одногрупників – студентів Миколаївського залізничного технікуму.
Збирали ми на колгоспному полі помідори. Один хлопець повісив куртку на борт машини і забув її там , – розповідає Віктор Нікушин. – Машина почала їхати. Товариш кинувся за нею, але наздогнати не міг. Тоді я погнався за вантажівкою і зняв куртку. Ще легко піднімав і переносив бідон з водою.
Про здібності юного спортсмена дізналися викладачі й запропонували займатися спортивним єдиноборством. Віктор довго не роздумував. І невдовзі в цій справі колись кволий хлопчак довів, що не ликом шитий: за спортивні досягнення має чимало грамот.
…Йому – 19. В руках – диплом про закінчення технікуму, а в голові – думки про роботу в далекому Сибіру. Там, в Красноярському краї, Віктор Нікушин працював механіком шляхової станції та не припиняв гартувати тіло й дух. Був затятим футболістом. Потім пройшов армійський вишкіл. Працював золотокопачем в Магаданській області. Спортивне життя завирувало там з новою силою. Не боялося навіть тріскучих морозів.
Найнижча температура – 53 градуси. На роботу ми виходили, коли на термометрі було до 45 градусів, – розказує суддя. – Але холод мене лише підбадьорював. Там купався в струмку, що витікав з гір. Улітку температура води в ньому була 4-6 градусів. Люди навіть використовували його як холодильник.
…Йому – 24. Повернувся з мандрів у рідну Україну. В купанні взяв тайм-аут. Облюбував біг. Цікаво, що зі своєї рідної Качанівки Хмільницького району до райцентру, де мешкала його кохана, Віктор Нікушин біг без передишки. А це небагато-немало: дев’ять кілометрів. І в такому темпі – ледь не кожного дня. Та під час такого «марафону» хлопець умудрився вступити на юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка і навіть одружитися.
Дядько махнув на мене рукою, – усміхається Віктор Нікушин. – Мовляв, яке там навчання може бути в жонатого! Але, коли мене б’ють по зубах, стаю ще злішим, упертішим. Я вчився, як скажений. В усіх солідних київських бібліотеках мене знали. Спав, як Наполеон: годину готувався до занять – п’ятнадцять хвилин перерви на сон . І так – цілу ніч.
Чи то з заздрощів, чи то, як мовиться, для хохми товариші по гуртожитку підсипали якось Віктору в каву снодійного. Відтак він дві години боровся з Морфеєм: читав, лежачи на холодній підлозі, та опускав ноги в крижану воду. Й, уявіть собі, в нелегкому двобої упертий студент таки узяв гору.
Якщо я брався за якусь тему, то вивчав її від а до я. На 1 курсі готував реферат «Норманська теорія виникнення давньоруської держави». Виступав із ним навіть перед учнями. Директором тієї київської школи була дружина першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького.
Ніде правди діти, своїм запалом до науки Віктор Нікушин хотів утерти носа ще й тодішнім студентам-мажорам, які вільно розмовляли іноземною та грали на роялі.
Я дивився на тих «аристократів» і почувався невігласом. І тоді дав собі слово опанувати англійську, хоча в школі вчив німецьку, і навчитися грати на роялі хоча б один твір.
…Йому – 35. Він – суддя Апеляційного суду Вінницької області (тоді – обласного). І знову сів за парту. Вивчає англійську з репетитором прямо на робочому місці під час обідньої перерви. Щоранку аж до морозів купається в Південному Бузі. Привчив себе до такої процедури ще в Оратові, коли 5 років працював там суддею. Любить запливи на великі дистанції.
…Йому – 42. Почав «моржувати». Сам вирубував ополонку у 12-16 квадратних метрів.
…Йому – 49. Неждано-негадано з колії вибила хвороба, та це не завадило встановити новий рекорд: зануритися у крижану воду. Уявіть собі, з головою! Віктор Нікушин каже, що саме спорт витягнув його з того світу.
…Віктору Нікушину ¬– майже 60. Спиртного він і на дух не переносить (у дитинстві дав же собі слово!). Байдужий і до тютюну, хоча в дитинстві, зізнається, пробував махорку. Суддя дасть фору молодим: сідає на шпагат і 20 разів підтягується на перекладині. Має колекцію старовинних книг та самоварів. Читає книги англійською і хоче цією ж мовою захистити дисертацію. Не полишає давню мрію заспівати пісню «Wonderful world» під власний акомпанемент на роялі.
Я неодмінно вивчу цю пісню, – запевняє правник. – Хай буду навіть дуже старим чоловіком. Боюсь померти, так і не дізнавшись іще чогось.
А ще Віктор Нікушин готується стати суддею Верховного Суду. Зі спортом, «моржуванням» розлучатися і не думає. Взимку тричі на тиждень приймає купіль у річці.
Вода очищає, забирає негатив, – каже він. – Особливо на Водохреще. Начебто заново на світ народжуюся. Дивлюсь, як куполи храму виблискують на сонці, яке безмежжя неба і води – й аж дух перехоплює від цієї краси. Ми самі робимо своє життя цікавим, захоплюючим або сірим, прісним. Ми самі творимо своє щастя.
Надія ЧОРНА-ГАРАЖА, прес-секретар Апеляційного суду Вінницької області