У суботу, 24 грудня, у столичному Палаці спорту пройшли змагання з крос фіту – «Ігри Героїв». Участь у них брали учасники бойових дій на сході країни та люди з інвалідністю.
Турнір пройшов при вщент заповнених трибунах та відзначився фантастичним енергетичним зарядом.
Юрій Дмитренко у березні поблизу Гнутового підірвався на ворожій міні, коли витягував побратимів із засідки. Йому ампутували ногу. Та на лікарняному ліжку не залежувався. Тільки-но медики дозволили, одразу почав займатися кросфітом. На змаганнях посів друге місце.
Намагаюсь займатись спортом, тому що це дуже гарна психологічна й фізична реабілітація. Це допомагає тобі постійно спілкуватися з твоїми товаришами, які розуміють твої проблеми, – розповів він.
Колишні десантники Сергій Калитюк і Роман Панченко зазнали поранень два роки тому в один день і в одному місці – поблизу Красного Лимана. Познайомились уже в реанімації. Разом чотири місяці лікувалися у Львівському госпіталі, обидва залишилися жити у цьому місті. І хоча нині вони у різних командах – вболівали один за одного.
Це і є послання цих ігор, щоб показати тим, хто почав здаватися, що життя триває, – пояснив Сергій.
Єдина жінка, яка наважилася позмагатися із чоловіками-спортсменами – Юлія Окулова. Розповіла, що кожного дня по півтори години ретельно тренувалася, тому за результат не хвилюється:
Я, напевно, вже переможець, тому що я єдина серед них. Тому я покажу все, що можу.
"Ігри героїв" – це не стільки спорт, а насамперед реабілітація. Автор ідеї Євген Коваль наголошує, що власне завдяки таким змаганням із кросфіту поранені бійці починають вірити в свої сили та досягати серйозних результатів. А суспільство дізнається про їхні потреби.
Послання для суспільства – що бійці-інваліди можуть багато чого, просто зробити в наших містах можливість для них, нам потрібно зробити місця для тренувань для них, нам потрібно допомогти реалізувати їх мрії, допомогти їм влаштуватися на роботу, – пояснив організатор змагань.
Окрім традиційних нагород, переможцям "Ігор героїв" організатори пообіцяли, що наступного року ті поїдуть з показовими виступами до штаб-квартири НАТО в Брюсселі.
А фінальним акордом події стало нагородження Героїв Знаком народної пошани ВГО «Країна» «За незламність духу»: 39-ти чоловікам та одній жінці нагороду вручив вінничанин Максим Царенко, який 1995-го року ціною власною здоров’я врятував десятьох дітей.
Нагадаємо, влітку 1995-го року тоді ще студент 4 курсу ВДПУ Максим Царенко був вожатим в оздоровчому таборі в Євпаторії. 22 червня він заступив на чергування. Помітивши незнайомця, що вкидав підпалений пакунок у спальню дівчат на першому поверсі, забіг до приміщення та побачив вибуховий пристрій з бікфордовим шнуром, що вже догорав, на ліжку однієї з дівчат. Не вагаючись, Максим виніс пристрій, але вже за межами кімнати він вибухнув прямо у руках. Внаслідок вибуху Максим втратив руку та зазнав тяжких пошкоджень. Після лікування продовжив навчання. В 1997 році закінчив з відзнакою історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту, в 2006 р. — аспірантуру. Декілька років працював у освіті. Потім займався журналістикою. Член Національної спілки журналістів України з 2002 р. Член Українського геральдичного товариства.
23 серпня 1995 року «за виняткову особисту мужність і героїзм, сміливі та рішучі дії, виявлені при врятуванні дітей в умовах, пов’язаних з ризиком для життя», нагороджений найвищою на той час нагородою України – відзнакою Президента України – зіркою «За мужність». Максим Царенко – другий, хто отримав цю нагороду в країні.
За матеріалами: 5 канал, ВТО «Орден»