У Вінниці незрячий парубок Денис Романовський організував групу волонтерів, з якими разом допомагають бійцям в зоні АТО. Спочатку вони тільки збирали гумвантажі, а пізніше розпочали й самі їх возити. Денис каже, власним прикладом хоче показати, незряча людина може жити повноцінним життям та ще й допомагати іншим.
Так, у мене глаукома, я вже рік як зовсім не бачу, проте вважаю себе повноцінною людиною, – говорить Денис Романовський, – У мене немає таких проблем щоб нарікати на щось, я вважаю, що так повинна робити кожна людина не важливо, чи є у неї руки, ноги, очі. Адже людина – це, в першу чергу, мозок, серце і душа, а вже потім – фізичні недоліки. В принципі, якщо захотіти, то можна жити повноцінним життям.
Хлопець біля себе згуртував ще 15 осіб. Усі допомагають український бійцям. Гумвантаж спочатку збирають до себе в квартири чи в гараж, а вже звідти вантажать в мікроавтобус і везуть на схід.
Ми їздимо винятково на передові позиції, звичайно, страшнувато, тому що я часто чую обстріли, але коли приїжджаю до хлопців і спілкуюся з ними, то відразу розумію, що роблю правильно. Вони спочатку не вірять, що я не бачу, махають руками перед очима, а потім кажуть, що такі, як я, дають їм наснагу і вони розуміють за що вони там стоять, – каже Денис.
Постійно Денису допомагають два товариші – Дмитро Загурський та Валерій Сливка.
Ми постійно разом, – каже Дмитро, – Денис каже куди їхати, я за кермом, допоможу щось забрати, піднести, скласти.
Ми єдина і повноцінна команда, – розповідає Валерій Сливка, – я інколи й забуваю, що Денис не бачить, ми з ним на рівних, ми навіть не відчуваємо те, що він втратив зір. Він постійно в русі, постійно в піклуванні про когось. До війни ми їздили по інтернатах більше, нині більше на схід. Він у нас двигун, він заряджає всіх. Так і живемо, треба ж допомагати. Ми ж українці.
Нині волонтери готують черговий гумвантаж на передову. Денис задумується над тим, аби проводити безкоштовні мотиваційні тренінги для бійців, які у зоні АТО втратили зір, аби показати військовослужбовцям власним прикладом, що людина може жити повноцінно й без зору.