Про те, чому Україна через 25 років незалежності опинилася у своїй критичній точці; чому Веховна Рада не приймає найнеобхідніші для українців закони; про любов до Вінниці та детективні історії, які в ній відбуваються, наша розмова з народним депутатом України Олександром Домбровським.
«За все, що відбувається в країні, завжди відповідає влада»
Сьогодні ми відзначаємо ювілей – чверть століття незалежній державі Україна. Які роки з цього періоду для розвитку країни були найбільш продуктивними та успішними?
У цьому сенсі є різні аспекти, для кожного з яких були свої злети, мінімуми, або падіння. Так, злет економічний, тісно пов’язаний із соціальним, вважаю, був у 2005 – 2008 роках, коли швидко ріс ВВП, зростали соціальні стандарти. Щодо політичних аспектів – великий емоційний сплеск спостерігався у 90-их, коли, власне, народ остаточно обрав шлях незалежності. Для мене особисто таким став 2004 рік – період Помаранчевої революції з особливою політично-духовною аурою та енергетикою. Без сумніву, сильна енергетика, але вже з потужними рушійними силами, проявилася у 2013 році під час Революції Гідності. Сьогодні – найскладніший етап періоду розвитку країни, адже, фактично, Україна – в стані реальної війни.
Чого не зроблено в країні за цей період, чого можна було уникнути, щоб країна не опинилася в такій критичній ситуації?
Не зроблено дуже багато. Ми повинні критично ставитися до власних дій та результатів своєї роботи. Не використані шанси, які ми мали на початку 90-их, у 2004-2005-му та в 2013-му роках. Тодішню сильну духовну народну концентрацію потрібно було трансформувати в соціально-економічний реформаторський потенціал. На жаль, в силу різних причин, цього зробити не вдалося. Це головна проблема 25 років…
Нині, залишаються шанси зійти з критичної точки, а свято День Незалежності відзначати без сліз на очах?
Свята без сліз на очах в умовах, коли щодня є загиблі або поранені хлопці на сході, апріорі, бути не може. Чи маємо шанс? Звичайно, маємо. І державі, в цілому, і простому українцю, тобто самому собі, і всьому українському народу в День Незалежності я побажав би дуже просту річ – максимальної мобілізації в широкому розумінні – соціальної, ментальної, інформаційної, військової, екнергетичної.
Ви відчуваєте що ця консолідація є, або ймовірна у найближчий час?
Є шанс для консолідації. Принаймні, ті роки духовного підйому, про які ми згадували, про це свідчать. Є інша проблема: під цю народну мобілізацію треба мати величезну державну мудрість, сильні державні інституції, щоб цю позитивну народну енергетику спрямувати на творення, а не на руйнацію.
Тобто, за це відповідальна влада?
Думаю, що за все, що відбувається у будь-якій країні, в будь-який час, завжди відповідає влада. І за ту оцінку, яка дається нині за всі 25 років незалежності, відповідає вся влада, яка була в країні у цей період, і в тому числі – народ, який обирав цю владу. Результати країни – це результати нашої спільної роботи. Головний урок 25-ти років незалежності – це те, що необхідно переосмислити результати нашої роботи, шлях, який ми пройшли, і чому ми такі… Це і буде шансом для зміни парадигми розвитку держави на цьому етапі.
«Реальний потенціал Верховної Ради 8-го скликання було використано на 10-15%»
Наскільки результативно, на Ваш погляд, працював парламент протягом минулої 4-ї сесії?
Не дивлячись на дуже песимістичні оцінки, які лунали, головний результат цього періоду роботи Ради – що вона все ж таки працювала, попри проблеми з коаліцією. Парламент голосував, приймалися закони. Це, хай невеликий, але позитив працюючої головної державної інституції.
Тобто, могло бути, що Рада, взагалі, не працювала б?
Без сумніву. Були приклади блокування трибуни, президії, застосовувалися інші форми для зупинки роботи парламенту. Могли бути різні випадки… І в цих умовах Верховна Рада працювала, голосувала і «на гора» видававла закони. Великий негатив, що реальний потенціал Верховної Ради 8-го скликання було використано на 10-15%. Критичну масу законопроектів для соціально-економічного прориву країни, підняття економіки і, відповідно, соціальних стандартіів, Верховна Рада, на жаль, не проголосувала.
Це свідчення непрофесійності нардепів? Нерозуміння ситуації?
Думаю, причин багато. А головна – немає чіткої, зрозумілої та ефективної структури управління державою. Ми можемо знову виходити на конституційні дебати: хто перший, хто другий, хто третій, яка гілка влади – головна… В умовах реальної війни в країні, глибокої фінансової кризи, серйозної політичної кризи, що тривають вже кілька років, парламентсько-президентська модель є недостатньо чіткою та відповідальною.
Ви прихильник президентсько-парламентської системи управління?
Я послідовний прихильник президентсько-парламентської моделі, на цьому етапі історичного розвитку Украіни. В незалежності від прізвища Президента. Я за те, щоб Президент відповідав за те, що відбувається в країні. Думаю, що навіть президентська американська модель у цих умовах найбільш прийнятна, щоб швидко генерувати рішення, швидко їх приймати і рухатися вперед. На жаль, український парламент в стані політичних дискусій, популістичних заяв та безвідповідальності партій та фракцій – не може мати лідерську позицію в моделі управління країною. Ми ж усі бачимо: сьогодні хтось входить в коаліцію, ніби-то бере на себе відповідальність, потім – просто виходить і вже не несе відповідальності ні за що…
Верховна Рада «розкололася», змінився формат коаліції. Це було прогнозовано? Що стало причиною чи причинами?
В основі будь-яких політичних рішень в будь-які часи, в будь-якій країні була боротьба за владу. Причиною розвалу коаліції і в нашому парламенті стало бажання деяких політичних партій всередині парламенту та за його межами йти на дострокові вибори, і через свої популістичні заяви отримати більше електоральних симпатій… Це бажання боротися за владу, а не за країну й рівень життя в ній.
Власне, на поверхні процесу розпаду коаліції лежать п’ять спірних та досі неприйнятих рішень – створення ТСК з питань тарифів та офшорів, спецконфіскація, Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) та оновлення ЦВК…
Коаліція почала розвалюватися ще до виникнення питань по офшорах, незалежному регулятору і т.п. Влада є дуже важкою ношею, і деякі політичні партії та групи, коли це вигідно та не дуже важко, коли цей тягар можна легко розділити з іншими, це витримують, і їм тоді комфортно. Як тільки приходить момент прийняття складних і непопулярних рішень, ці політичні групи починають вискакувати з проблематики і відмовлятися від влади.
Чи монолітна нинішня коаліція?
Я не зможу Вам відповісти, наскільки вона монолітна, бо вона складається із двох фракцій. Сьогодні доля коаліції знаходиться в руках колишнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Саме від позиції Народного фронту залежить – бути коаліції чи не бути. Інший формат дуже складно створити. Задача – дуже непроста, ситуація – дуже нестабільна. Але дострокові парламентські вибори нічого не вирішать. Я б не сказав, що вони можуть стати національною трагедією, позачергові вибори будуть черговим викликом для держави. Це варіант, який не дасть нам розв’язання поточних проблем. Питання навіть не в тому, що ми витратимо гроші та дорогий час, просто новий склад парламенту буде так само розділений, так само безвідповідальний… Я б критичну задачу для сьогоднішнього парламенту сформулював так: змусити, підкреслюю – змусити Раду 8-го скликання використати свій потенціал і прийняти ті закони, які потрібні для розвитку держави.
А який може бути механізм цього примусу?
Дуже складний. Це питання координації роботи Президента, уряду, керівництва Верховної Ради. На жаль, мені так здається, такої координації між різними гілками влади, в тому числі – між групами народних депутатів, між комітетами, нині немає. Це одна з причин, на мою думку, чому в нас немає чіткого послідовного руху, ми як лебідь, рак і щука рухаємося одночасно в декількох напрямках.
Свого часу на Вінниччині мерія, губернатор, місцеві депутати не просто суперничали між собо та «перетягували ковдру», а вели ледь не «військові» дії. Саме Вам, коли Ви стали губернатором, вдалося консолідувати владу в регіоні…
Це було вкрай необхідно зробити, інакше ні Вінниця, ні область не могли б розвиватися. Завдяки такому об’єднанню позицій та зусиль нам тоді вдалося вийти з років економічної кризи, мінімізувавши втрати. Зрозуміло, те, що було зроблено на рівні регіону, складніше зробити на рівні країни, але надзвичайно необхідно!
«Новий уряд намагається щось робити, поки що це дуже складно вдається»
До речі, щось змінилося після того, як було сформовано новий уряд?
Новий уряд продовжує реалізовувати ту ж саму програму, яка була запропонована попереднім. Частину її було відкореговано… Сьогодні не позаздриш ні Президенту, ні новому уряду, враховуючи кількість проблем в економічному, фінансовому, соціальному секторах і, з точки зору зовнішнього фінансування, і з точки зору розрахунків по боргах. Новий уряд намагається щось робити, поки що це дуже складно вдається. Він нічого не зробить, якщо не буде консолідованої ефективної спільної роботи українського парламенту та уряду. І тут не важливо – це новий уряд, чи суперновий, чи старий. Усі ключові закони для стратегії розвитку держави – це не зона компетенції Кабміну при всій важливості урядових повноважень. Починаючи з прийняття бюджету, це зона повноважень Верховної Ради. А щоб парламент ефективно запрацював, повинна бути коородинація. Перемогти, в першу чергу, в економічному, в соціальному напрямку, запустити економіку, подолати корупцію, підняти рівень життя людей і дати їм можливість відчути, що вони живуть в європейській демократичній країні, – це ті виклики, які мають нас змусити об’єднатись. Принаймні, мене вони мотивують до ефективної роботи.
Нині лунає чимало критики щодо неефективної кадрової політики в різних державних органах…
Не безпідставно. Серед багатьох наших проблем є і відсутність серйозної глибокої професійної кадрової політики для державного управління. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: необдумана люстрація, коли ми разом з водою вихлюпуємо дитину – і досвід, і знання, і професіоналізм, і державну мудрість – це одна із тих проблем, яка сьогодні заважає Україні розв’язати чимало питань. Будь-яка система – держава, регіон, місто, підприємство, – успішно функціонує, якщо в ній закладені правильні алгоритми управління та контролю і професійно підібрані кадри, які мають не тільки відповідальність, а й повноваження. Просто нові обличчя – це не завжди найрозумніші, найдосвідченіші, далеко не завжди не цинічні, на жаль, не завжди не некорумповані, не дивлячись на вік… Тому проблем накопичилося достатньо багато і зі старої неефективної системи, і з нової, яка, на жаль, теж малоефективна.
«Хотілося б, щоб у нас дійшли руки до реформування самих себе»
– Комітет з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки, який Ви очолюєте, експертне середовище характеризує як один із найпрофесійніших та дієздатних. Ви продукуєте законопроекти – і в тактичному, і в стратегічному сенсі – терміново потрібні як для енергетичної галузі, так і, загалом, для економічного розвитку України. Проте, їхній розгляд постійно відкладається. На них бракує часу, або це комусь не вигідно?
– Ми знову повертаємося до питання –в який спосіб робота Верховної Ради може бути ефективною. На мій погляд, на сьогодні є близько 30-ти ключових законопроектів, які потрібно прийняти, щоб країна пішла вперед. У Раді зареєстровано декілька тисяч. Звичайно, суто механістичний метод – коли дійде черга – є помилковим. На порядку денному стоїть питання реформування самої системи прийняття рішень Верховною Радою, там є багато позитивних моментів, підготовлених спільно з представниками Європарламенту, є й багато спірних моментів… Мені б дуже хотілося, щоб у нас дійшли руки до реформування самих себе.
– Чому ж немає такого ядра в парламенті, яке на цьому наполягало б?
– Інтелектуальне ядро в українському парламенті є, і воно більше за 226 голосів. Але через популістичні течії, політичні дискусії, розмитість відповідальності депутатських груп, фракцій – немає синхронізованої роботи. Наприклад, я вважав би, що Кабмін мав би внести список із 30-ти критично важливих законопроектів із такою позицією, що Верховна Рада повинна їх прийняти. Але цього немає. Законопроекти з нового уряду, так само, як і з попереднього, приходять в парламент іноді непідготовленими, непрофесійними, і експертам, комітетам доводиться, фактично, переробляти те, що потрібно було б уже проголосувати кілька місяців тому.
– Чи загрожує неприйняття таких важливих законів у сфері енергетики зривом опалювального сезону?
– Думаю, попри таку сконцентровану форму соціального негативу, опалювальний сезон у нас пройде спокійно, навіть враховуючи те, що є проблеми з поставками вугілля, що тільки 11,5 млрд кубів газу закачано. Все буде нормально. Питання в іншому: ті законопроекти, які повинні були б прийняті рік тому, півроку тому, зокрема – Про ринок електричної енергії, Про незалежного регулятора, Про прозорість ринку газу, Про розвиток альтернативної енергетики, тощо вже мали б працювати, а парламент до них поки що не дійшов. Зиму ми переживемо, але нам треба модернізовувати, змінювати систему управління в країні. І це стосується не тільки енергетики. Коли збирається погоджувальна рада, я лобіюю енергетичні закони, але я чую всіх своїх колег – голів комітетів, які виступають за освіту, медицину, культуру, інформаційний простір, безпеку, армію… Ми один одного чуємо, але нам потрібна максимальна синхронізація, координація, визначення того, що головне сьогодні, а що можна перенести на завтра. Ось тоді в нас усе буде нормально.
«Цього року ми могли б підняти тарифи на 75%, а не на всі 100%»
Ви дещо заспокоїли щодо опалювального сезону. Проте, можуть бути й інші потрясіння – чи не вибухне ситуація через радикальне підвищення тарифів?
Точка, в якій ми зараз знаходимося, приблизно така сама, як і рік тому. Проблема лише в тому, що тоді тарифи були значно нижчими. Інструменти поки що теж такі, як і торік. Просто обсяг субсидій буде набагато більшим. Серйозних викликів для країни, для цілих категорій споживачів я не бачу. Є інше питання. У нас ще був рік за меморандумом із МВФ для того, щоб радикально підняти тарифи на газ. Тобто цього року ми могли б підняти тарифи на 75%, а на остаточне здорожчання на 100% мали б вийти навесні наступного (2017) року. Уряд ухвалив це рішення вже цієї весни. Я багато спілкуюся з колегами з постсоціалістичних країн – Польщі, Угорщини, Словакії, Чехії, Латвії, Литви, Естонії… Вони кажуть: коли ви будете вводити ринкові інструменти, звертайте увагу на тривалість перехідного періоду. Чим він довший, тим м’якше це на собі відчувають люди. Є другий алгоритм – так звана «шокова терапія». Рішення, яке було прийняте нашим урядом, це інструмент такої шокової терапії. Чи має воно підстави? Має. Але за умови, коли всі інституційні інструменти будуть підготовлені для цього. На жаль, сьогодні ці інституційні інструменти до кінця не підготовлені. Тому маємо гібридну і дуже складну ситуацію. Тому цей рік і є таким критичним – спрацюють наявні інструменти чи не спрацюють. У сухому залишку, я впевнений, – спрацюють. Але ціна для певних категорій громадян буде різна. Будуть і захищені на 100% , і ті, які дуже відчують на собі підвищення тарифів. Болюче це на собі відчує середній клас, який і так сьогодні майже не «середній». Він субсидій не отримає. Це ті, які мають більш-менш нормальні квартири. Автомобілі ми обклали додатковим податком, додаткову нерухомість – податком, тарифи збільшили… Тобто нинішня філософія помилкова: усіх із середнього класу зробити бідними і ще біднішими. І ще один важливий момент – найбільшим негативом торік було те, що родини, які отримали субсидії, відкривали вікна взимку, бо боялися, якщо зекономлять, то їм потім субсидії не дадуть. Поки в нас немає інструменту, як мотивувати людей економити. Без філософії економії електроенергії, газу, інших енергоресурсів, дуже важко далі рухатися. Виклики серйозні. Думаю, що будуть соціальні жертви. Це як хірургічна операція, коли людині зробили локальний наркоз, а різати будуть по всьому тілі. Сподіваюся на те, що в нас є ще два місяці до початку опалювального сезону, і уряд зможе запропонувати інструменти для гасіння цих соціальних потрясінь.
«Ми реформуємо все, але поки не бачимо бажаного результату»
Які реформи в Україні Ви вважаєте вдалими? Які – проваленими?
Я не є прихильником кількісної оцінки реформ. Безумовно, потрібно реформувати всі сфери нашого життя, але є ключові речі та напрямки. Реформа судів? Так. Реформа енергетична? Так. Але, коли ми робимо все одразу і не бачимо результату, бо один реформований напрямок починає вступати в конфлікт із іншим реформованим напрямком. Приміром, конфлікт Генпрокуратури і НАБУ, між судовою гілкою влади та антикорупційними інституціями… Скоро відчуватимемо ще один конфлікт: залишили надбудову, яка свого часу боролася з корупцією, побудували ще відповідні інституції: над державним апаратом тепер – величезна антикорупційна надбудова. Але правила роботи самого державного апарату не змінили. Керівники працюють за три-чотири тисячі гривень, немає ані бензину, ані запчастин до транспорту, ані паперу, але є величезна відповідальність. І чимало людей кажуть: я краще піду в бізнес, буду заробляти гроші. Тому погіршення професійності самої системи управління і складу людей, які там працюють, дуже відчувається. Ще однією з ключових вважаю реформу освіти. Освіта – це серйозна складова національного капіталу, а це – не тільки гроші. В першу чергу, в будь-якій розвинутій країні – це соціальний капітал, це інтелект, який потім трансформується і продукує високий рівень додаткової валової вартості. Якщо соціального високоінтелектуального, освітнього капіталу, який може правильно розпорядитися капіталом матеріальним, немає, буде і корупція, будуть красти, і нічого неможливо буде змінити. Нам потрібна сучасна потужна система вищої, середньої, професійно-технічної освіти (про яку сьогодні забули!). В освіту треба інвестувати. У Вінниці 23 роки я підтримую «Турнір чемпіонів» – комплексну олімпіаду з математики, фізики, інформатики, яка збирає майбутню інтелектуальну еліту нації з усієї України. У держави, на жаль, до таких речей теж руки не доходять…
Щодо реформ, взагалі, я прихильник такої системи: три програми, приміром, запустили, наступні – готуємо… Тобто поступово. І результати перших реформ починають прискорювати наступні. А коли процес запускається, але знаходиться в системі протиріч та взаємознищення, то на які результати можна очікувати?
В країні нині затримують, арештовують посадовців, бізнесменів, нардепів, яких підозрюють у корупції. Створено безліч антикорупційних відомств. Проте, сказати, що корупцію подолано, – важко. Чого для цього бракує?
Жодна країна не може сказати, що корупцію подолано. АЛЕ. Вважаю, що сьогодні відбуваються дуже непрості, але дуже позитивні моменти. По-перше, вже немає жодних «священних корів». Уже створено експертне, публічне, інформаційне середовище, в якому не можна сховатися, а представниками влади не можуть приховати те чи інше правопорушення. Цей позитивний тренд треба довести до логічного завершення, щоб люди повірили, що це правда. Якщо так станеться, інші будуть боятися, і рівень корупції суттєво знизиться, – я в цьому абсолютно переконаний. Друге завдання: треба піднімати рівень соцстандартів для тих людей, на чиїх плечах лежить суттєва і державна, і недержавна відповідальність, мотивувати їх заробітною платою, щоб вони розуміли, чому і за що працюють, щоб могли утримувати родини і при цьому не замазатися корупцією. В парламенті я завжди підтримував ті рішення, які були критичними стосовно боротьби з корупцією.
«Треба любити своє місто, але не закохуватися в себе»
– Нещодавно ГМ OПOРA оприлюднила результати мoнітoрингу діяльності депутaтів-мaжoритaрників. Ви – у ТОП-15, а серед парламентаріїв Вінниччини – лідер. Як Ви ставитися до рейтингів?
– Дуже спокійно. Я і мої колеги в парламенті, в тому числі і з Вінниччини, працюємо не заради рейтингів. Можливо, добре, що є якісь оцінки, вони дають своєрідну систему контролю, поштовх, певну конкуренцію між нардепами. Але мене абсолютно не тішить мій рейтинг, вважаю, кожен має максимально відповідально ставитися до роботи, в тому числі – на обраній посаді народного депутата.
– Оголошуються рейтинги не тільки для людей, але й для міст. І Вінниця в багатьох – на перших сходинках…
– Позитивні зміни у Вінниці та Вінницькій області очевидні… Влітку мені вдалося побувати в українських містах, в яких раніше я бував дуже мало – у Харкові, в Дніпрі, у Львові. І я себе впіймав на думці, що ми, вінничани, почали закохуватися самі в себе. В інших містах теж дуже очевидний прогрес. Принаймні, не менший ніж у Вінниці. Між великими містами почалася серйозна конкуренція відносно благоустрою, якості доріг, комунальних послуг, міської аури та якості життя. Я був вражений дорогами, які зроблені в Харкові за останні роки. Фантастично був вражений тамтешнім парком: тисячі людей гуляють, такі газони, такі атракціони, що Діснейленд може позаздрити. Дуже цікаві рішення щодо міського середовища побачив у Львові та Дніпрі. Ми у Вінниці дуже багато зробили, але мусимо усвідомлювати, що не так багато, як повинні були б. Конкуренція між регіонами та містами – серйозна, треба бути постійно в тонусі, щоб тебе не обігнали. Я радію, що зовні Вінниця змінюється, стає красивішою. Приємно, що в цьому є значна частина внеску і мого, і моєї команди, яка свого часу працювала у міській раді та в облдержадміністрації. Рішення реконструювати вул. Соборну, починаючи від центрального мосту, замінити трамвайну колію на так званий «оксамитовий шлях» вважаю одним із своїх найважливіших рішень на посаді міського голови. Адже тоді трамвай, колія і той резонанс руйнували історичний центр міста та міст, який був в аварійному стані. Нині я подавав депутатське звернення щодо виділення коштів для реконструкції площі Гагаріна, підтримавши план міської ради. І дуже приємно, що ця робота йде. Щоправда, потрібно було б уже площу з’єднати оксамитовою колією з центральним мостом, щоб весь цей комплекс завершити. Ставати красивішою має не тільки Вінниця, а й Вінницька область – районні центри, села. За моїм поданням, Уряд розподілив субвенцію з держбюджету території мого виборчого округу – на дороги, спортивні майданчики, утеплення шкіл, дитсадків, на будівництво – на те, що потрібно сьогодні в першу чергу. Ми не можемо любити тільки місто, ми повинні робити максимум, щоб піднімати, відновлювати, будувати, осучаснювати все.
– Зараз багато говориться про необхідність реанімувати старі та відкривати нові аеропорти….
– Це правда. І я щиро радію з того, що Вінницький аеропорт, який нам вдалося відновити, реконструювати, запустити в роботу і отримати для нього статус міжнародного, сьогодні живе і працює. Він у дуже складних умовах поступово піднімається з колін, можливо, ще не повністю. Але вінничани мають можливість не тільки отримувати шенгенські візи в Генеральному консульстві Польщі, а й літати в Туреччину, Ізраїль, Польщу. Ще 10 років тому я казав: не може бути успішної Вінниці, сильної Вінниччини без регіонального аеропорту.
«Ситуація із науково-технологічним парком у Вінниці – майже детективна»
– Сьогодні на державному рівні визнається необхідність створення в різних регіонах України технопарків та індустріальних парків. Свого часу Ви першим виступили з такою ініціативою, проте технопарк у Вінниці створено не було. Що цьому завадило?
– Індустріальні парки на Вінниччині створені та успішно розвиваються. В першому – уже давно працює «Барлінек»; у другому – заклали перший камінь будівництва заводу компанії "UBC Group" (ПрАТ "Українська пивна компанія") – найбільшого в Україні заводу із виробництва холодильного обладнання. А з науково-технологічним парком ситуація майже детективна. Коли я був губернатором, ми планували створення на Вінниччині науково-технологічного парку, щоб підвищити інвестиційну привабливість краю, розвивати інноваційне виробництво та створювати робочі місця. Амбітні плани почали втілюватися на випередження у 2007 році, коли закон про науково-технологічні парки ще не було прийнято, але час не чекав. Точкою відліку нового проекту став «Граніт науки» – камінь, встановлений на місці, де мав бути зведений науково-технологічний парк – на території Бохоницької сільради (нині уже в межах м. Вінниці). Втілити задуми в життя тоді не судилося – на заваді стала світова економічна криза, яка не обійшла й Україну. Зміна влади у 2010 році теж не сприяла розвиткові інноваційних технологій – «покращення» від режиму Януковича не передбачало нічого доброго для Вінниччини. Але заділ на майбутнє уже був – у вигляді виділеної землі для реалізації проекту.
Що сталося з виділеною землею? Що там нині?
Землю, яка планувалась для будівництва науково-технологічного парку передали у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Щоб з’ясувати, хто і коли передав ці землі, я подав депутатський запит. Із відповідей картина стала зрозумілою. Із вересня 2011р. по грудень 2012 р. Вінницькою РДА (яку очолювали тоді Павло Векліч та Володимир Анікеєнко) було видано розпорядження про передачу у власність приватним особам земельних ділянок. Замість науково-технологічного парку 11 осіб отримали половину квадратного кілометру землі, в середньому по 4,5 га – на душу! Втім, схоже, що ці ласі ділянки отримали не садівники «Здоров’я» та «Здоров’я – 2», а інші особи – наближені до тодішніх можновладців. Проекти відведення ділянок розроблялися на підставі розпоряджень Вінницької РДА, виданих 23 січня, 14 та 17 лютого, 20 березня 2014 року –фактично, у розпал подій на столичному Майдані. Поки там лилася кров патріотів, на місцях, певно, відчуваючи невідворотну втрату влади, ділили землю, аби закріпити її на майбутнє. В цій історії рано ставити крапку – непрозорий механізм приватизації «золотих» гектарів тепер вже міської території обов’язково стане предметом ретельного розслідування.
«Новий політичний сезон обіцяє бути дуже гарячим»
– За два тижні розпочне роботу 5-та сесія Верховної Ради. Чого очікуєте від нового парламентського етапу?
Я оптимістичний реаліст. У даному разі очікую серйозних політичних баталій. На те є декілька аргументів. По-перше – новий політичний сезон, осінь, тарифи, зміна тенденцій і трендів політичних вподобань деяких партій. Вибори в семи округах показали, в кого з’явилися якісь додаткові шанси, а в когось зникли. На цьому тлі в деяких партій буде бажання розігріти ситуацію і таки вийти на дострокові парламентські вибори. В інших – прагматичних та реалістичних – дати можливість цьому парламенту використати свій потенціал. Крім того, у нас є п’ята колона, війна на сході, реальна глибока економічна криза. Через усі ці фактори, малоймовірно, що Верховна Рада працюватиме дуже ефективно, що вона виправить попередні помилки. Але мені б дуже хотілося вірити, що здорового глузду, в цілому, в парламенті буде достатньо, щоб не просто приходити на роботу, а голосувати ті закони, які найбільше потрібні сьогодні українській державі і людям, які в ній живуть. Сьогодні, у день великого свята бажаю всім українцям миру, стабільного розвитку, достойного життя і гарного майбутнього для дітей!
Ірина Ольшевська