11-річна вінничанка Луїза Мілованова збирає срібло для того, щоб з нього були виготовлені тризуби для героїв війни, яка йде в нашій країні. Нагорода має назву "Народний герой України". Вона кілька місяців збирає срібло для орденів. І вже передала ювеліру Дмитру Щербакову 968 грамів. 24 липня в Хмельницькому ордени отримали 15 осіб, семеро з них – посмертно, пише censor.net.
18-а церемонія нагородження орденом "Народний герой України" показала, що в країні триває війна. І що вона насправді набагато ближче, ніж може комусь здатися. Хмельничани це розуміють, тому й написали на меморіалі в центрі міста: "Вічна пам'ять героям неоголошеної війни". Є тут і знімок 17-річного Назара Якубовського, добровольця батальйону "Айдар", який загинув у вересні 2014 року. Він – один з наймолодших героїв цієї війни.
"Тільки коли ми розбирали речі Назара, виявили його свідоцтво про народження. У нього ще не було паспорта, – сказав командир групи батальйону Михайло Драган з позивним "Борода". – Назар вчинив, як справжній чоловік, вирішивши захищати свою Батьківщину".
За нагородою на сцену піднялися мама Назара і його тітка, яка розповіла про племінника:
"Хвороба не дозволила Назару вступити в суворівське училище. І тоді він почав загартовуватися, тренувався. Влітку 2014 року обдурив маму, сказавши, що поїхав до Києва шукати роботу. Уже пізніше ми зрозуміли, чому він падав, прийшовши додому до знайомих, у яких жив: тренувався, готувався на базі добровольчого підрозділу. Вже після того, як він перестав виходити на зв'язок, ми знайшли його прізвище в списках загиблих батальйону "Айдар". А пізніше побачили в інтернеті фотографію вбитого Назарчика. і зрозуміли, що над ним знущалися".
Мама Назара в сльозах не змогла вимовити й слова.
Відомий волонтер, який продав бізнес в Білій Церкві і віддав всі засоби і час на допомогу армії, Олександр Хаджинов, не тільки їздив і по місяцю залишався на передовій разом з бійцями, допомагаючи їм керувати безпілотниками, а й вивозив поранених бійців з поля бою, дітей з мамами з-під обстрілу. А дізнавшись півроку тому про створення Бригади швидкого реагування, добровільно записався в її ряди і пройшов підготовку за стандартами НАТО. Найближчим часом це підрозділ планують відправити в зону АТО.
"Я пишаюся тим, що отримав орден з жовто-блакитною волонтерською колодкою, а на фронті постараюся вести себе так, щоб бути гідним пам'яті таких Героїв, як Назар", – сказав Олександр.
Нагородження, яке відбулося в Хмельницькій обласній філармонії, пройшло зі сльозами на очах. Причому наверталися вони не тільки тоді, коли нагороджували посмертно. Відомий телеведучий, актор Сергій Притула, який отримав орден за свою невтомну працю на благо армії: він придбав оптику і приладів, які рятують життя дітям на передовій, особисто перегонив автомобілі в підрозділи. Він з величезною увагою вислухав слова привітання від музиканта і не менш поважного волонтера Олексія Мочанова, після чого сам виголосив проникливу промову.
"На такі церемонії потрібно приводити дітей, підлітків, школярів, щоб вони бачили справжніх героїв, щоб на їхніх прикладах вони росли, – сказав Сергій Притула. – Вони ж тепер поруч з нами, живуть в сусідніх будинках. Ми повинні це знати, важливо розповідати про кожного".
За нагородою Годзілли – заступника командира 17-го батальйону 57-ї бригади Дмитра Годзенко – приїхали сини. А коли заговорили про командира 3-го батальйону 72-ї бригади Андрія Жука, на сцену піднялися мама, яка приїхала з Польщі, сестра і дружина.
"Дмитро Лабуткін був першим прес-офіцером на цій війні, причому він не сидів за 20, 30 кілометрів від лінії фронту, а знаходився в окопах разом з солдатами безпосередньо на передовій", – розповів про роботу загиблого журналіста військовий кореспондент Руслан Ярмолюк.
Батькам Дмитра і його дружині важливо було почути таку високу оцінку роботи їх загиблого сина і чоловіка, поспілкуватися з тими, хто працював з ним пліч-о-пліч в останні дні життя. А маленька дочка Дмитра, котра ще й не розуміє, що сталося, дзвінко сказала в мікрофон: "Слава Україні!"
Історія санінструктора 128-ї бригади Вадима Свириденко вразила українців півтора роки тому. У Хмельницькому її нагадав усім присутнім ужгородський лікар Олександр Данилюк, який надавав допомогу пораненому колезі у Дебальцевському котлі:
"Після обробки рани на стегні Вадима разом з іншими пораненими перенесли у вантажну машину. Пам'ятаю, що в той момент я зітхнув з полегшенням, що скоро всеі12 осіб будуть в лікарні, їм нічого не буде загрожувати. Але незабаром прийшла новина, що ця машина підірвалася. І дістатися до неї не було можливості. Через кілька діб стало відомо, що всі, хто перебували в кузові, замерзли… Вижив тільки Вадим. Але він настільки обморозив руки і ноги, що їх врятувати не вдалося".
Після ампутації, довгого лікування в київському опіковому центрі Вадима відправили на реабілітацію в Америку. Він ходить на протезах, користується механічними і "розумними" руками. І за нагородою піднявся по сходах самостійно. Неймовірній людині, з найсильнішою силою духу, аплодували стоячи.
За геройські вчинки, знищення ворожої техніки, порятунок поранених побратимів ордена отримали боєць 1-го батальйону 30-ї бригади Олександр Шевчук і його побратим Микола Микитюк (посмертно), механік-водій танкового батальйону 92-ї бригади Віталій Борщ, офіцер 142-го центру сил спеціальних операцій Сергій Дубина, боєць 8-го полку спецназу Олексій Бондарчук. Всі вони приїхали до Хмельницького з передової. Особи розвідників, як правило, не фотографують. Адже бійці ходять на бік ворога, виконують завдання у нього в тилу…
– Сьогоднішнє свято затьмарено тим, що 23 липня загинув один з наших бійців, другий отримав важкі поранення, – сказав перший заступник командувача Сил спеціальних операцій, полковник, Народний герой України Сергій Кривоніс. – Це неймовірно важко, в пошуках чийогось номера в телефоні натикатися на імена хлопців, яким вже ніколи не додзвонишся. А витерти їх номери – рука не піднімається.
Сергій Григорович вручав нагороди героям разом з відомим Збаразьким волонтером Володимиром Голоднюком, батьком героя Небесної сотні Устима. Допомагала їм дивовижна дівчинка з Вінниці – 11-річна Луїза Мілованова.
"Я знаю, що перший орден вручили народу України. І вважаю, що тепер народ України повинен підтримувати цю нагороду. Я так і роблю: збираю в центрі мого міста срібло, малюю боді-арт на обличчях дітей за невелику плату, ці гроші потім передаю на розвиток ордену".
Дівчинку зворушливо обіймали бійці, дякували за те, що вона робить. Вже після церемонії, за лаштунками, Луїза розплакалася від емоцій і переживань. Але герої дякували їй, обіймали, просили сфотографуватися.
У цей день приїхали віддати шану героям музиканти, які активно виступають в зоні АТО. У залі знаходилися Христина Панасюк – вчитель музики з Рівного, яка пише проникливі пісні про війну і мир. Був соліст групи "Широкий Лан" Святослав. Приїхав Артем Харченко з Константинова, що неподалік від Хмельницького. Він більше року виступає в госпіталях перед військовими, піднімаючи бойовий дух. Але півроку тому з'ясувалося, що у хлопчика – онкологічна хвороба. Він уже пройшов кілька блоків хіміотерапії і в перших числах серпня йому проведуть заміну тазостегнового суглоба. Тепер Артема підтримують самі військові. Після операції йому знадобиться пересадка його ж кісткового мозку. Процедура дорога … На неї у батьків дитини грошей поки немає.
Наприкінці церемонії відразу три родини вийшли за нагородами – це близькі лікарської бригади, яку в упор розстріляли на дорозі з Дебальцевого в Бахмут (колишній Артемівськ). Сергій Кацабін, Анатолій Сулима і Михайло Балюк везли двох поранених. Один з них був важкий. Він загинув разом з людьми, які, розуміючи весь ризик, намагалися врятувати його. Інший поранений вижив. Він приповз на крайній блокпост, де були лікарі, і весь час, поки йому надавали допомогу, повторював: "Не їдьте туди. Там лікарів убивають".
Найскладніше для членів Орденського ради та організаторів церемонії – це слухати слова подяки від батьків загиблих героїв. Всі вони говорять тільки одне: "Спасибі, що не забуваєте наших хлопців, що говорите про них, розповідаєте. Нам від цього трошки легше".
Організувати нагородження в Хмельницькому допомагав мер Олександр Симчишин, Народні герої України Олександр Абаєв і Казбек Абдурзаков. Вагомий внесок зробила волонтерська організація "Мистецька сотня Гайдамаки".