Відповідно до норм Кодексу законів про працю, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і виплатити всі суми, що належать йому від підприємства, установи чи організації. Якщо працівник в день звільнення не працював, то виплату має бути проведено не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (статті 47 та 116 Кодексу законів про працю).
Статтею 117 Кодексу законів про працю передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме: у разі невиплати з вини працедавця належних звільненому працівникові сум, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отож, якщо звільнений працівник оскаржив у суді затримку розрахунку при звільненні, дохід у вигляді суми середньої заробітної плати на підставі рішення суду нараховується за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Такий дохід оподатковується податковим агентом податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовим збором – 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування з відображенням у формі № 1-ДФ за ознакою "127".
Згідно з Переліком видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не є базою нарахування єдиного внеску.
За інформацією: відділ комунікацій ГУ ДФС у Вінницькій області