Грандіозний захід, проведений у Вінниці громадською організацією Інститут культурної політики спільно з Українським центром культурних досліджень при Міністерстві культури України, ГО Центр розвитку «Демократія через культуру» та за підтримки Вінницької міськради, Вінницької ОДА й Гете-Інституту в Києві, зібрав представників 15-ти регіонів країни. Власне, тема, яка звучала вельми науково – «Політика спільної дії: демократичність, децентралізація, компліментарна субсидіарність, міжкультурний діалог» – насправді виявилася живою, цікавою, дискусійною та реально корисною. Адже учасники семінару говорили про конкретні речі: як виховати містянина – сучасного та всебічно культурного, як надати можливість митцям – офіційно визнаним та неформальним можливість трансформувати міське середовище в культурний простір, нарешті – чи можна робити все це, не маючи особливого фінансування.
Родзинкою заходу стала презентація книги «PLAN Z: поради для агентів культурних змін”. Її автори:
- Ірина Френкель (Вінниця) – Заслужена артистка України, незалежний експерт з питань культурної політики, радник Вінницького міського голови, Генпродюсер міжнародного фестивалю VINNYTISA JAZZFEST, художній керівник Форуму молодої музики «Барви музики ХХ сторіччя. Авангард. Класика. Джаз» (до 2014 р. – директор департаменту культури Вінницької міськради, голова ГО "Інститут Культурної Політики");
- Ярослав Мінкін (луганчанин, нині живе в Івано-Франківську) – поет, цивільний активіст і культурний інноватор. Організатор кампанії з відстоювання громадських інтересів, прав людини, культурного розмаїття. Спеціалізація – локальні кампанії з використанням різних форм сучасного мистецтва, голова ГО "СТАН";
- Ірина Каць (Кременчук) – менеджер культури, магістр державного управління, соціальний аніматор, засновниця ГО «Культурний діалог».
«В Україні багато світлих голів та ентузіастів»
Книгу «PLAN Z: поради для агентів культурних змін” видав Гете-інститут в Україні. Чому? Для чого? Ці питання адресуємо представниці Інституту – заступнику керівника відділу спеціальних культурних програм Ілоні Демченко.
– Цього року Гете-Інститут видав дві книжки: «Дорожня карта культурного розвитку» та «PLAN Z: поради для агентів культурних змін», – розповідає пані Ілона. – Якщо перша – це, фактично, теоретичний посібник – як оформлювати проекти, гранти, писати заявки, тобто, як оформляти необхідні документи, то друга – це розповідь про реалізацію конкретних проектів та уроки з їхнього досвіду. Загалом, «PLAN Z» – це проект, що має освітню мету і триває вже другий рік, його завдання – надати якомога більше інформації менеджерам культури.
– Ілоно, у книги «PLAN Z: поради для агентів культурних змін» сьогодні прем’єра?
– Так, останні примірники друкувалися ще вночі, отже до Вінниці ми привезли їх ще теплими (посміхається – авт..)
– Як правило, нині з вітчизняними менеджерами культури діляться досвідом зарубіжні колеги…
– Це правда. Їм є чим ділитися. Вони приїжджають, проводять семінари та їдуть. Безперечно, їхні проекти, їхнє бачення – все це цікаво. Але не менш цікавий досвід уже пропонують і наші фахівці-ентузіасти, причому – це вже не просто теорія, це практика. Власне, про це і йдеться у книзі.
– А як іноземні менеджери оцінюють стан культури, саме сучасної, в Україні?
– Щодо негативних моментів. Іноземні фахівці констатують, передусім, погану інфраструктуру та матеріальне забезпечення. Але додають, що, взагалі, це інтернаціональна проблема, хоча певного базового рівня вони досягли, а ми – ще ні. Щодо позитиву. За кордоном зазначають, що в Україні є багато «світлих голів», прекрасний людський ресурс, що має якісну освіту та активну позицію, крім того, підкреслюють, що у нас чимало цікавих громадських організацій та й чиновники мають дуже пристойний рівень в області культури. Нам же треба розуміти, що в державі на чимало культурних проектів грошей немає і не буде. І все потрібно вирішувати локально – вчитися працювати з малими бюджетами. І, повірте, це – поштовх для розвитку сучасної культури в містах. У книзі «PLAN Z: поради для агентів культурних змін» йдеться і про це.
Дружні поради від Ірини Френкель
«Ця публікація – одночасно й історія успіху вітчизняних (українських – авт..) культурних менеджерів, і набір рекомендацій для тих, хто насмілиться слідувати їх шляхом. Їх зразок доводить, що зміни можливі навіть у непростому сьогоденні. Використовуйте їх досвід та починайте зміни у вашому оточенні», – такий вступ до книги зробила Беате Кьолер, директор Гете-Інституту в Україні.
Саме такі рекомендації у формі дружніх порад запропонувала однодумцям вінничанка Ірина Френкель. За її плечима – чималий досвід роботи очільником Департаменту культури, навчання за кордоном, організація масштабних фестивалів міжнародного рівня.
Пані Ірина розповіла про культурне картування, проектний менеджмент, роботу з культурними інституціями та залученням партнерів для конкретних акцій і, взагалі, для культурної трансформації міста на прикладі Вінниці. І це – не просто теоретичні знання, все підкріплено конкретними прикладами. Ірина Френкель визначає принцип 4-х «Т», який сповідує, бо небезпідставно вважає ефективним:
ТАЛАНТ – ядром сучасного суспільства є творча особистість. Формування креативного класу, представники якого змінять майбутнє.
ТЕХНОЛОГІЯ – розвиток креативної економіки. Створення практично нових форм роботи.
ТОЛЕРАНТНІСТЬ – демократизація суспільства. Жити разом у рівності та гідності. Формування суспільства рівних можливостей.
ТРАНСФОРМАЦІЯ – зміни в наповненні міських просторів та орендування міста та території.
Ірина Френкель ділиться своїми ідеями, говорить і про розчарування, а головне – розповідає про свої практичні дії в кожному випадку. Як приклад суперуспішного проекту Іриною Френкель та Ярославом Мінкіним подається досвід пілотної трансформації звичайного українського містечка Жмеринки – «Валіза – Враження – Вокзал». Проект став відомим на всю Україну і не тільки, адже саме такого комплексного креативного та сучасного дійства українські містечка ще не знали.
Ірина Каць про те, «як не злякатися скелетів у шафі»
Як залучити неформальну молодь, спрямувати її у русло креативу та при цьому знайти порозуміння із місцевою владою, перетворивши останню із противника в союзника, розповідає Ірина Каць.
Трансформації, які відбулися в місті Кременчуці протягом 2015 р., – це унікальний досвід культурного активізму, – доводить пані Ірина, адже Кременчук – індустріальне місто, де культура ніколи не була в пріоритеті місцевої політики, бо відправною точкою розвитку завжди вважали винятково промисловість.
У Кременчуці члени ГО «Культурний діалог» змогли зроити так, що неофіційна культура міста почала ставати видимою. Так, деградуючий «Художній салон» було трансформовано у мультикультурний вільний простір, який молодь заповнила різноманітними творчими активностями. Закинутий кінотеатр «Дніпро» було перетворено на епатажний «Інотеатр». Але, за словами Ірини, саме цей епатаж не дозволив проекту розвинутися далі. «Не перетворити неформальну креативність у маргінес», – ось порада від Ірини Каць. Але кінотеатр ГО з планів не викреслює, далі буде…
Нині у Кременчуці практикуються інтеграційні спільні прогулянки, на яких краєзнавці розповідають про міські цікавинки. І ніяких фінансових вливань такі речі не потребують.
Про яскраві проекти, успіхи та помилки, про те, як не злякатися «підводних каменів» та «скелетів у шафі» в роботі Ірина розповідає чесно, «без купюр».
Анатолій Кушнір: "Все, що робили своїми руками, ми ламати не будемо"
Анатолій Кушнір – мер Жмеринки. Своїм ентузіазмом його змогли «інфікувати» Ірина Френкель та Ярослав Мінкін. Певним чином і завдяки цьому проект «Валіза – Враження – Вокзал» у провінційному місті набув позитивного резонансу. Менше з тим, Жмеринка стала єдиним містом України, де в мера є заступник з питань культурної політики – Володимир Дудік.
Потрібно діяти, навчатися, розуміти, що ми можемо жити по-іншому – сучасно і творчо, – каже Анатолій Кушнір. А як господарник він переконаний, що місто розвиватиметься і змінюватиметься, коли його мешканці будуть активними учасниками творчих процесів.
Усе, що ми робимо своїми руками, ми ламати не будемо, – переконаний мер Жмеринки.
Чи жартома, чи всерйоз (час це покаже), але Анатолій Кушнір навіть пообіцяв «муніципальну амністію» тим, хто «захоплюватиме» занедбані міські об’єкти та трансформуватиме їх у цікаві, креативні та корисні. Щоправда, попередив: «Амністія – тільки для реалізаторів дійсно успішних проектів». І це вже круто! Чи не так?