На Вінниччині в селі Буша (Ямпільський район) відкрили інтерактивну школу-музей ткацтва, де всі охочі можуть спробувати себе в ролі майстра традиційного ткацького ремесла. Музей створено в межах проекту “Дорогами тканинної Буші”, який переміг у конкурсі культурних проектів “Малі міста – великі враження”.
- У Буші та ближніх до неї селах свого часу було дуже добре розвинене ткацтво, – розповідає майстер обласного центру народної творчості Наталія Сентемон, – Воно було організовано на промисловому рівні. Ткані роботи продавалися на ярмарках і досить часто потрапляли в інші регіони України. Зараз в Вінницькій області ткацтвом майже ніде не займаються, його потрібно відроджувати, щоб не втратити назавжди.
Реалізацію проєкту розпочато. Бажаючих уже навчають традиційному ткацтву. І це – неймовірна картина: у маленькій затишній хатинці кипить робота, лунають дзвінкий жіночій сміх і стукіт дерев’яних дощечок – так звучать ткацькі верстати, яким щонайменше 300 років. Нитки роблять із льону, фарбують їх у відварі з шишок та трав, а потім виготовляють одяг та килими, аналогів яким немає у світі. На Вінниччині зібралися майстрині з усіх куточків України, які безплатно навчають ткацтву, аби відродити прадавнє ремесло та зберегти традиції.
Ірина Рурик, майстриня з Чернівців, – два роки за ткацьким верстатом. Із чого складається кросно, знає ідеально. Зазвичай працює на сучасному верстаті. Але нині килим робить за старим станком. Говорить, що він має свою душу та потребує поваги. Лише, щоб заправити нитки, треба витратити два дні:
- Заправляється мінімум шість метрів ниток. Коли натягуєш, треба ще й добру силу мати, тому що вони повинні бути як струни тверді, і жодна ниточка не має провисати.Інакше килим, серветка чи полотно будуть кривими.
У верстаті Галини Гром, майстрині з Дрогобича, – 103 нитки. Вони вправно сплітаються у вишуканий рушничок. Як зробити його, жінка залюбки поділиться з усіма охочими. Головне, щоб учні були. Тоді в Україні зможуть відродити ткацтво.
- Зараз у світі поширюється скандинавське ткацтво, воно розвивається, бо там є державна підтримка цієї справи. А в нас у більшості випадках тримається на ентузіастах. Вважаю, що наше – українське – ткацтво обов’язково треба розвивати, – каже пані Галина.
Світлана Собко – за верстатом вперше. Вона навчається – робить собі сумку в килимовій техніці. А ще на ручному верстаті плетуть пояси. Майстрині жартують, що цією роботою можна не лише дизайнерську річ створити, а й руки та прес підкачати. Спільна мрія усіх цих майстринь, аби за орнаментом та стилем українське ткацтво впізнавали в усьому світі. Надія Прекрасна, майстриня з Києва, додає:
- Зараз дуже легко впізнавати перуанські килими, східні, і наші килими повинні бути відомі світові.
Майстрині наголошують, що нині елементи української вишивки в своїх колекціях використовують всесвітньовідомі дизайнери одягу. А виткані ковдри, рушники чи серветки – менш популярні. Хоча конкуренцію можуть скласти турецьким чи індійським виробам, адже кольорові килими ручної роботи пасуватимуть навіть вишуканому, дизайнерському ремонту.
Виткати неповторний килим із унікальним візерунком – така робота інколи потребує до півроку. Ручна робота – не з дешевих, бо іншої такої не буде в світі. Тепер спробувати свої сили за кросном може будь-хто, бо на Вінниччині будуть постійно навчати цьому ремеслу – в Буші в Центрі ткацтва, де відтепер для цього є все устаткування.
Довідка. У неділю, 13 жовтня, напередодні Дня українського козацтва, у Буші влаштують свято та виставку виробів місцевих жителів, які навчалися в ткацькому центрі.