Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням.
У діяльність щодо припинення насильства повинні залучатися працівники правоохоронної системи, органів опіки та піклування, представники соціальної та педагогічної спільнот, співробітники медичної і психологічної служб.
Насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Зазвичай, найбільше страждають від насильства жінки, діти та люди похилого віку. Найпоширенішим і найбільш складним для протидії є домашнє насильство.
Насильство в родині притаманне багатьом державам, незважаючи на їх позитивні здобутки у законодавчій, політичній та практичній сферах. За статистикою, яку оприлюднили під час голосування за Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства у сім’ї або є їхніми вимушеними учасниками, а майже 70% жінок піддаються різним формам знущань і принижень. Щорічно близько 1500 жінок, і ця тенденція збільшується за останні три роки, помирають від рук власних чоловіків. Діти скривджених матерів у 6 разів схильними до суїциду, а 50% – до зловживань наркотиками. Майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей – переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки.
7 січня 2018 р. набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні: наречені; подружжя; колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина/діти; нерідні батьки та діти одного з подружжя, які не є спільними або всиновленими (пасинок/падчерка); особи, які спільно проживають/проживали однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; рідні брати і сестри; інші родичі до двоюрідного ступеню зв’язку; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають або перебували під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають або проживали в сім’ї патронатного вихователя; будь-які інші родичі, особи, які пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки за умов спільного проживання (діди та онуки, прадіди та правнуки тощо).
Законодавство України у сфері протидії домашньому насильству закріплює чотири форми такого насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне.
Насильство над дітьми – це широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші.
У практиці використовують поняття «жорстоке ставлення щодо дитини», що включає фізичне насильство, інцест і сексуальне насильство, а також психологічно негативне звернення, що може мати на увазі, наприклад, ігнорування дитини або залучення до насильства між батьками чи іншими членами сім’ї.
Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства. Жорстоке ставлення до дитини і нехтування її інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.
Домашнє насильство не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, що зачіпає суспільні інтереси, і тому вимагає ефективних дій з боку держави (з рішення Європейського суду з прав людини).
Комунікація, повага та уміння вирішувати конфлікти — це основа того, щоб було менше насильства. Коли ви зазнали насильства не мовчіть. Завжди можна звернутися за допомогою до правоохоронних органів, соціальних служб, системи безоплатної правової допомоги.
Якщо вам чи дітям кривдник завдав тілесних ушкоджень, обов’язково повідомте в поліцію та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.
Якщо не можете визначитися щодо подальшого життя або вам важко прийняти рішення, розірвати цикли насильства – скористайтеся безоплатними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та неурядових організацій.
Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» передбачає, що члени сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність.
Насильство в закладах освіти має різну природу і характер, проявляється як у формі одноразових насильницьких дій, так і у вигляді постійних знущань, принижень і систематичного цькування (булінг).
Зовнішність, вимова, поведінка, успіхи в навчанні, статки родини – все це може стати причинами цькування дитини. Тривалі агресивні дії щодо іншого в світі називають булінгом.
Булінг – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.
Особливою ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.
Україна – в першій десятці країн Європи за його поширеністю з-поміж 11-15-річних школярів. Вона залишила далеко позаду не лише найбільш соціально благополучні Данію чи Норвегію, але й, приміром, Угорщину та Грецію. Такі дані наводить ВООЗ.
Торік 67% українських дітей або були жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу, за даними ЮНІСЕФ. Чверть із них безпосередньо зазнали цькувань. 48% цих дітей нікому не розповіли про пережите.
Найчастіше боулінг відбувається там, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінгу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.
За результатами дослідження UNICEF, кожна четверта дитина (24%) зазнала булінгу з боку однокласників протягом останніх трьох місяців, а 67% пережили прояви такого насильства.
Діти булять, бо шукають спосіб висловлення агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності. Інколи діти роблять це, бо самі пережили насилля над собою або ж не розуміють, якими мають бути межі в стосунках.
У Європі в такій ситуації застосовують механізм шкільної медіації. Спеціально підготовлений педагог чи психолог, який не має жодного стосунку до конфлікту, модерує зустрічі між дітьми, їх батьками та вчителями. Всі отримують право висловитися, розповісти не лише про довідки, що “підтверджують побиття”, але й про свої почуття, про своє бачення ситуації. В Україні поступово теж запроваджують цю практику.
Дорослі не зможуть ізолювати дітей від важких ситуацій і переживань. Це вічна й невід’ємна складова життя. Але вони можуть допомогти їх вирішувати й створювати максимально сприятливе для цього середовище, вирішувати, а не замовчувати чи заперечувати в інтересах іміджу школи, чи колективу підлітків. Проблему булінгу замовчують, бо бояться зайвих проблем, розслідувань, кримінальних справ, а то й не розуміють, що їм робити з цим усім. Іноді значення має, ким є батьки задіяних дітей, наскільки вони заможні чи впливові.
Щоб припинити булінг, його треба визнати а не уникати конфліктних питань, в ситуацію обов’язково мають втрутитися авторитетні дорослі. Саме вони повинні дати зрозуміти дітям, що так поводитися не можна за жодних обставин. Жертвам булінгу це поверне відчуття опори й того, що іншим людям вони не байдужі.
Наразі булінг карається законом, те, про що впродовж десятиліть не говорилось вголос, отримало свою юридично-правову оцінку та можливість розгляду в судах. Бориспільким міськрайонним судом Київської області, вперше в Україні, винесено рішення та накладено штраф на батьків школярки, яка опублікувала в Instagram непристойні фото своєї ровесниці, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров’ю потерпілої.
Принагідно нагадуємо, що з 14.01.2019 року розпочав свою діяльність представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у центральних областях Ольховий В.В.
Валерій Ольховий, Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в центральних областях